ОЛЕКСАНДРІВСЬКА
ЗОШ І-ІІІ ступенів
імені Т.Г. Шевченка

Меню сайту
календар
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Головна » Статті » Мої статті

Олександрівська команда юніорів існує!!!
Старенький сільський стадіон давно не бачив такого скупчення народу, як за останні кілька років. Якийсь час тут взагалі, здавалося, завмерло життя, а тепер так вирує, що витоптано всю околицю. Тут не лише тренується, але й просто живе молода футбольна команда. На всі турніри збігається подивитися, порадіти село. Наш тренер, наставник – Корня Петро Дмитрович, майстер спорту, кандидат в збірну України, чотириразовий срібний та дворазовий золотий призер чемпіонів України з футболу, ЛЮДИНА з великої букви. Тренер від Бога не за фахом, а за покликом душі, тернистими шляхами йшов до своєї зірки.

Батько бачив у ньому майбутнього Моцарта, тогму віддав до школи мистецтв навчатися за класом "кларнет”. Та душа хлопця до музики не лежала: граючи на кларнеті, уявляв себе з м’ячем на футбольному полі. Скільки себе Петро пам’ятає, марив футболом. Тільки траплялась вільна хвилинка між школою та музикою, хапав м’яч – і тільки курява здіймалась.

У селі небуло професійної футбольної команди, а в райцентрі, у Вознесенську, тоді функціонувала знаменита мотобольна команда "Восход”, яку тренував наш односелець, нині покійний Міхєєв Анатолій Сергійович. У 1973 році Петро вперше побував на їх матчі, тоді "Восход” грав з "Пумою”, командою ФРН. Хлопець після того марив командою, захворів нею. Долю свою він визначив назавжди і наступного року, у свої чотирнадцять поїхав проситись у "Восход”. Не взяли: не складений юнак "гидке каченя”.
Та на ньому крапку не так вже легко поставити. Самотужки став готуватися до великого спорту. Не дивно, що в армії його одразу помітили, оцінили не абиякі здібності. Священний обов’язок перед Батьківщиною виконував у мотострілкових військах на Далекому Сході. Там і очолив збірну дивізії з футболу. Доводилося грати і у волейбол. Після служби влаштувався на роботу на Вознесенську промбазу. Івже через рік, у 1981-му, якийсь із хлопчаків заздрив з трибун уже Петру, тому що нарешті він мчав за м’ячем на мотоциклі, у складі роками омріяного "Восходу”.

З 1982 р. Він у вищій лізі СРСР. Команда, яку тренував Гусаренко Віктор Миколайович, перебувала тоді у зеніті слави. Петру випала честь грати не лише зі "своїми”, але й з командами Франції та Росії.

Економічна криза незалежної України не могла не відобразитись на спортивній галузі. Багато славних команд, легенд колись рядянського а потім і українського спорту "канули в Лету”. Не уникла такої долі й команда "Восход” м. Вознесенська, яка за браком коштів була розформована у 2000 році. 2000 – й... Злам тисячоліть, психологічний злам колишніх гравців колишньої команди... Темна смуга в особистому житті, проблеми з працевлаштуванням (у суспільстві вкорінилася думка, що спортмени ні до чого не здатні). Лише у 2003р. Петро влаштувався на роботу.




Серед тих, хто його добре знав і поважав, був приватний підприємець Оніщенко Геннадій Олександрович. Той примусив повірити у свої сили, взятися до тренерської роботи, про яку й сам Петро подумував давно і завжди підтримував морально та матеріально (фактично став спонсором нової команди).

    І ось Петро Дмитрович у школі. Обійшов молодших школярів, агітував, умовляв, пояснював. А далі з хвилюванням чекав, чи повірять діти унього. Спочатку їх було 40, його первінців. Почалися важкі тренерські будні, великі фізичні навантаження, яких не кожна дитина витримує. Це був своєрідний іспит і для Дмитровича, і для його команди. Із усієї когорти залишилося 18 самих витривалих, самих сміливих і спритних хлопчаків.

  Вони зараз саме дороге, що є окрім сім’ї у тренера в житті. Регулярно приймаємо участь у футбольних турнірах на першість області, стали срібними призерами серед загальноосвітніх шкіл, посіли 4-те місце в числі 16-ти команд спеціалізованих спортивних шкіл та ДЮСШ, посіли ІІ місце на республіканському турнірі в Котовську. А якою була наша радість, коли нас запросили до Києва на дружній матч з юніорами київського «Динамо».

  А скільки вражень винесли після огляду тренувального та житлового комплексів динамівців! На зустріч з нашою командою приїздили Суркіс з Блохіним, подарували комплект мячів і кришталевий кубок «За внесок у розвиток вітчизняного футболу». Тренеру ж, Корні Петру Дмитровичу, вручили почесну грамоту від національної Федераціїї футболу.

   Було б добре, якби сільський тренер, та ще й такий, яким рідко похвалиться будь-який інший населений пункт, займався лише підготовкою команди. Доводиться вирішувати купу господарських та фінансових проблем. Нині команда існує за рахунок батьківських внесків, третину необхідних коштів надають спонсори і Дмитрович (так тепло, поважно й захоплено називають його односельці й вихованці) майже всю зарплатню. Щоправда форму придбала селищна рада.

    І попри все Олександрівська команда юніорів існує, ми впевнено крокуємо до наступних дрібних та великих перемог. Ми гордимося тим, що з нашого середовища виходять такі талановиті, самовіданні люди, як Петро Дмитрович, важкою працею та ентузіазмом яких плакається майбутній національний олімпійський резерв.


Категорія: Мої статті | Додав: anna (02.02.2010)
Переглядів: 506 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
годинник
Погода
календарик
Улётные секс ролики скачать порно фильмы - обкончали молодую девку
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2018
Безкоштовний хостинг uCoz