ОЛЕКСАНДРІВСЬКА
ЗОШ І-ІІІ ступенів
імені Т.Г. Шевченка

Поліна Лазова з Президентом Л.Д.Кучмою під час вручення високої нагороди за творчі досягнення в мистецтві.

Поліна Василівна Лазова 1957 року народження. Закінчила Олександрівську середню школу в 1974 році

В 1978 році закінчила акторський факультет Київського театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого. Відтоді працює на сцені Національного академічного драматичного театру ім. І.Франка.

Знімається в кіно і на телебаченні. 1996 рік – заслужена артистка України.

Лауреат театральної премії«Київська пекторалі»:

-1995 – за роль Ворона у виставі «Сни за Кобзарем» Т. Шевченка;

-2001 – за роль Відьми у виставі «Брате Чичиков» за М. Гоголем;

1997 – нагрудний знак Київської міської адміністрації «Подяка» за високі творчі досягнення у мистецтві.

2001 – титул «Найкраща актриса 2000 року»

2001 – титул «Жінка року-2001», присвоєний Американським Біографічним Інститутом.

2001 – «Відзнака Президента України» за високі творчі досягнення у мистецтві.

На питання: «Хто безпосередньо сформував вас як актрису? Які особистості?» Поліна відповіла: «Моя мама та моя вчителька математики Фурман Ніна Тимофіївна в школі була такою красивою та витонченою, що я сприймала математику через її обличчя, через порухи очей і рук. Бачила в цьому своєрідний театр. Хоча вона була в передпенсійному віці, через її особистий артистизм і підтримку моїх сценічних студій у шкільній самодіяльності, зацікавленість театром перемогла».

           Актриса Поліна Лазова у вільний час пише вірші:

Б О Г О В І

(Сердечна молитва)

Упаду на коліна, припаду до ікони:

Поможи мені, Господи, поможи

Розкажи мені ще раз про життєві закони

І Путь Істинную вкажи.

Загубилась я, Боже, я заплуталась в чомусь…

Підкажи мені, Господи, підкажи.

Я злітала у Небо, я і падала з Нього –

Загубила я спокій, як знайти, поможи.

Розгубила душі найчистіші я перли…

Не суди, мій Спасителю, не суди.

Бо дитина Твоя духом мало не вмерла.

Ти до Істини, Боже, мене приведи.

І в людей усе більше втрачаю я віру:

Як раніш всіх любила, так вже  не люблю.

В моїм серці недоброго маю надміру,

Знаю – гріх це, за нього прощення молю.

Вже не вірю я, Боже, в свою добрую вдачу…

Заспокій мене, Батеньку, заспокій.

Віри в тебе ніколи-ніколи не втрачу,

Повелителю, Отче, Хранителю мій.

Припаду до Ікони, запалю Богу свічку:

Всюдисущий, Всесильний, грішні думки прости.

Подаруй мені спокій і сон на цю нічку…

…тільки свічка погасла.

Боже, Боже, прости!

Поліна Василівна Лазова

   Зовні вона нагадує героїнь початку ХХ століття, вимріяних фантазією поетів «срібного віку». Елегантна, із гнучкою кошачою пластикою, прозоро-перлинною шкірою, великими чорними очима, погляд яких, віщує таїну. Володіючи від природи поетичним талантом, тонким вишуканим смаком, відчуттям прекрасного, Поліна могла б стати поетом або кінозіркою, або хазяйкою мистецького салону…

   Вона обрала Театр. Химерний світ, в якому можна прожити безліч доль, поблукати в інших вимірах, промандрувати всіма пекельними колами, побувати в раю і спуститися в грішну землю.

   Ще в театральному інституті її більш приваблювали образи жінок неординарних, характери непересічні із карколомним, глибинним внутрішнім життям: Юлія в «Дачниках», Настасія Пилипівна в «Ідіоті». Поруч з ними були вишукані героїні класичних оперет: Маріца, Сільва. Оточуючі вже бачили майбутню приму: сильний голос, сценічна привабливість, органіка…

   Поліна дебютує на франківській сцені. Неочікувано. Зараз можна додати – і для самої себе. Танька в «Дикому ангелі» О. Коломійця. Вибух, азарт юнацького максималізму, категоричність і нігілізм. Це був своєрідний прорив, бажання творчості, самоствердження. Сьогодні це видається трохи наївним, але не позбавленим сенсу. Адже ж її «побачили»! Прийшли ролі, про які мріють, на яких творять імена: Варка у «Безталанній», Педжін Майк у «Герої західного краю «, Марія в «Гріху», Мавра – «У неділю рано…». Режисери Володимир Оглоблін і Володимир Опанасенко вже і не уявляли вистав без її участі. І Поліна, вдячна учениця, жодного разу не розчаровувала своїх мистецьких учителів.

   Співпраця з режисером Іриною Молостовою подарувала глядачам Марію Лучинські в «Талані», а головне – Маргариту «Майстрі і Маргариті». П'ятнадцять років Маргарита Лазова керує «балом повного місяця», п'ятнадцять років огортає любов’ю і спокоєм свого Майстра, стверджуючи вічність і силу кохання.

    Щодалі актриса сильніше відчувала смак професії. Гострий розум провркував: шукає, чекай на інше, не зупиняйся! І вона повсякчас намагалася вийти з тенет амплуа. Їй щастило. Вона могла бути і шикарною леді-вамп, і рожевою дівчинкою-мрією, і ексцентричною мадам, кумедною старою дівчиною, музою відьмою…

   У виставі «Сни за Кобзарем» у постановці Валентина Козьменка-Делінде Поліна зіграла… Ворона. Це було настільки привабливо-демонічно, що стало відкриттям незначних до часу можливостей актриси, поштовхом для режисерських роздумів про її майбутнє.

   Через рік на кону Будинку актора Лазова запропонувала глядачам моно виставу – версію життя Марлен Дітних – свого кумира. А ще через деякий час явилася в образі Лірової дочки Гонерільї, виявивши все пекло ницості, жадоби влади. Це одна з найяскравіших робіт, що її створила актриса із Сергієм Данченком.

    Її призначення на роль Проні Прокопівни здивувало, мабуть, усіх, окрім самої виконавиці, яка світилася щастям – їй вірили! Вкотре, увійшовши в незначне, вона виграла, довівши, що є професіоналом нового часу.

   Самоусвідомлення свого таланту на театрі, чи, як актори кажуть, «везіння», стало для Поліни своєрідним оберігом. Розуміючи примхливість акторської долі, вона ловить кожну мить її ласки, з однаковим натхненням працюючи і в дитячих казках, і в мюзиклах, користуючись найменшою можливістю виходу на кін. І не тільки на франківський. У виставі Молодого театру «Лев і Левиця» Ірени Коваль, запалившись від Богдана Ступки в ролі Льва Толстого парадоксального психологічного ексцентрикою, Поліна Лазова В ролі Софії Олександрівни подивувала злетом над побутового, поетичного світобачення. Поезія… Вона просто в ній, інакше й бути не може.

Тетяна Поліщук